Головною темою яка широко обговорюється у суспільстві, є війна в Україні. Ситуація невизначеності, події та інформація якими останнім часом наповнене наше суспільство, спричиняють підвищену тривогу та страхи, подеколи навіть паніку. Особливо вразливими в цій ситуації є діти, тому зараз вони як ніколи потребують нашої уваги та підтримки.
Наші діти не є ізольованими від інформації про можливі військові події в нашій країні. Усе частіше на перервах між собою діти обговорюють тему війни. На жаль, усе частіше ми чуємо від наших вихованців запитання на кшталт: «Що з нами буде, якщо почнеться війна?», «Що нам робити, якщо розпочнуться військові дії?». І ми не повинні ігнорувати їх запитання, нехтувати їхніми переживаннями. Ми повинні дати дітям відповідь…
Інформація, яку отримують діти ззовні, викликає в них різну реакцію: страх, тривогу, паніку. Доцільніше, що ми можемо зробити, якщо дитина прийшла та сказала, що почула щось тривожне чи неоднозначне у школі, соцмережах чи від знайомих, – усе детально обговорити.
Ігнорування реальності, небажання або побоювання обговорювати її з дітьми не позбавить їх від самої ситуації. Навпаки, це створить простір для фантазій і реакцій на неї, які можуть позначитися на якості життя та здоров’я, як психічного, так і фізичного.
Отже, з дітьми обов’язково треба говорити! Розмову важливо починати, коли вся сім’я збереться разом. Можна сісти в коло, щоб усі бачили одне одного й були включені в розмову, а увага рівномірно розподілялася між усіма членами сім’ї.
Потрібно проговорити все, що дитина почула, що про це думає, як вона почувається, чи страшно, чи вірить у це. Дорослі мають наголосити, що говорять про безпеку не тому, що має статися щось небезпечне, а для того, щоб «натренувати м’яз безпеки». Це треба, щоби відчувати свою силу в будь-якій складній ситуації й почуватися захищеними, щоб знати, що і як слід робити, аби захистити себе. Під час такої бесіди надзвичайно важливо, щоб дорослі зберігали внутрішній спокій, говорили спокійно та повільно.
Говорити дитині, що війни точно не буде, це неправильно. Не заперечуйте цього, особливо, коли про неї говорять усі. Уявіть, що військове вторгнення все-таки трапиться, це спричинить неабиякий стрес у дитини. А тепер уявіть, що перед цим батьки весь час говорили, що жодної війни не буде. Дитина вважатиме, що її обманули – і це може стати ще більшим стресом, аніж сам факт війни.
Ваше звернення до дитини має бути простим і дуже прямим: «Хтось вважає, що війни не буде, хтось може мати іншу точку зору, але ми – твої батьки, і наша функція – тебе захистити. У разі небезпеки ми як сім’я будемо робити це, це і це. Ми за тебе відповідальні і для цього будемо вживати такі заходи»; «Ми – сім’я, ми разом, ми зробимо все, щоб нам було якомога безпечніше та краще».
Функція батьків – захистити своїх дітей. І якщо дитина боїться, вашим обов’язком є розвіяти її страхи, не нівелюючи її почуттів: «Я розумію, що тобі страшно, що це незвична для тебе ситуація, нам також лячно, але ми батьки й зробимо все можливе, щоб тебе захистити».
Завдання батьків – зробити так, щоб дитина навіть у найбільш екстремальній ситуації почувалася захищеною.
Підготовка до різних надзвичайних ситуацій робить стрес дитини «експертним», виводить її та дорослого зі стану травматичної безпорадності та вразливості. Пояснюючи, ми протиставляємо тривозі продуктивні дії.
Дуже важливо пояснити дитині, що ви готові до найбільш песимістичного сценарію , як ви будете діяти і що робити дитині в тій чи іншій ситуації. Підготовка дитини до будь-якої надзвичайної ситуації передбачає ознайомлення та обговорення універсального алгоритму дій у випадку, якщо раптом відбувається щось несподіване, те, що не залежить від нас, - пожежеа, хвороба, землетрус, військові дії.
Алгоритм дій в надзвичайних ситуаціях
